Недiля, 18 листопада 2018 року

Cтановлення державної служби в Україні

Державна служба України своїм корінням сягає доби княжої Русій набуває свого розвитку за козацьких часів Богдана Хмельницького, коли паралельно з військовою структурою була розвинута ієрархія цивільних посад.

У період національно-визвольних звершень 1917-1920 років в Україні, державна служба була інституціалізована.

Як окремий інститут національної держави, державна служба, в її нинішньому розумінні, з'явилася 1918 році – за часів Гетьманату Павла Скоропадського, у час  спроб у XX столітті побудови на теренах наших земель незалежної Української Держави.

З метою побудови державного апарату за часів Гетьманату в доповнення до основного закону, що отримав назву Законів про тимчасовий державний устрій, від 29 квітня 1918 рокубуло прийнято та значною мірою впроваджено цілу низку системних законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу інституту державної служби.

29 квітня 1918 року була проголошена Українська Держава, яка змінила Українську Народну Республіку. Кардинально новим у цій добі було становлення абсолютно протилежної моделі державного управління, яка сформовувалася за Центральної Ради (перехід від парламентської до президентської республіки). Главою держави та виконавчої влади був Гетьман Павло Петрович Скоропадський. У добу Української Держави 1918 року було зроблено чимало для державного будівництва. За різними оцінками, було прийнято близько 400 нормативно-правових актів, різних за статусом, для врегулювання нових суспільних відносин.

Чільне місце тут посідає Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державівід 30 травня 1918 року.

Стосовно визначення статусу, місця та ролі державної служби в ті часи потрібно зазначити, що ці питання вирішувалися досить системно та професійно. Був визначений реєстр державних посад, зв'язок службовця з державою, порядок призначення та звільнення, започаткування та ведення службово-посадових реєстрів, а також спеціальний орган, який був відповідальний за організацію та супроводження державної служби в Українській Державі.

Варто зауважити, що такого змісту систематизація та впорядкованість інституту державної служби України відбулась лише в добу гетьманату П.Скоропадського. На виконання рішення Малої Ради Міністрів для впорядковування штатної структури та уніфікації Гетьман П.Скоропадський 25 червня 1918 року підписав за поданням Ради Міністрів Закон «Про нормальний розпис, утримання службовців в центральних урядових установах цивільних відомств». Усі державні службовці поділялись на класи за посадою і пенсійним забезпеченням.

Згідно штатного розпису посад державних службовців у вищих та центральних органах державної влади Української Держави 1918 року, старші фахівці та фахівці мали дуже високі класи посад та оклади, до речі, їх було в кожному міністерстві від 2 до 5 осіб. Вони були дійсно професіоналами й тією аналітичною групою, яка розробляла законопроекти й внутрішньонормативні документи міністерств та відомств. По-друге, урядовціз особливих доручень теж мали високий статус, якіздебільшого виконували специфічні доручення міністра або директорів департаментів. Але в основному на них було покладено здійснення ревізійних та контролюючих функцій щодо територіальних підрозділів міністерств. По-третє, урядовці 1-го - 3-го рангів (їх ще називали канцелярськими урядовцями) разом з практикантами, були найнижчою та найбільш численною ланкою в центральному апараті, виконували всю повсякденну та рутинну роботу.

Так само, як і в наш час, державні службовці повинні були скласти урочисту обітницю, яка була затверджена окремим законом 30 травня 1918 року. До речі, сам текст цієї обітниці дуже лаконічний та схожий на нашу присягу державного службовця.

Урочиста обітниця урядовців 1918 року –Урядовці, що на державній службі цивільних відомств Української Держави, а також ті особи, що знов мають вступити на цю службу, повинні дати таку обітницю на вірність Українській Державі:

«Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державнувладу, виконувати її закони і всіма сила- ми охороняти її інтереси й добробут».

Коли особи, як зазначено в 1-му артикулі цієї постанови, відмовляться від урочистої обітниці, то їх не приймається на службу, а ті, що вже маються на службі, звільняються від неї, Закон Української Держави про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі 30 травня 1918 року ухвалений Радою міністрів і затверджений гетьманом Павлом Скоропадським.

У січні 1919 року Директорія УНР затвердила закон «Про службу в державних установ урядовців чужоземних підданців», що було абсолютною новацією того часу.

Таким чином, незважаючи на складний та суперечливий етап національного піднесення, в добу Української Держави, сто років тому назад, булорозпочато процес формування та становлення інституту вітчизняної державної служби в Україні. Незважаючи на складності, керівництво Української Держави визначило, що без врегулювання цих важливих відносин будувати державу вкрай важко. Досвід попередників, які взяли на себе відповідальність за створення та запровадження нової системи державної служби,  не повинен бути забутий, а ретельно вивчений і впроваджений у практику.

З метою консолідації та розвитку історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам'ятних дат і ювілеїв постановою Верховної Ради України від 8 лютого 2018 року № 2287-УІІІ «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році», встановлено поряд з іншими пам’ятними датами і ювілеями урочисто відзначити на державному рівні 30 травня 2018 року 100 років з дня формування української державної служби - ухвалення закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі.